Вся Європа та Україна зокрема наразі переживають енергетичну кризу. Вартість газу у всіх країнах значно підвищується, що безпосередньо впливає на інфляційні процеси. Звичайно, розв’язання наявних проблем – це комплексна проблема, але виникає одне питання: чому Україна в такій ситуації єдина в Європі продовжує працювати на короткострокових, а не довгострокових контрактах постачання газу.
Всім відомо, що домовленості довгострокового характеру мають більш прийнятні для сторін умови, чим короткострокові. Це стосується і домовленостей з постачання газу. Вартість цього ресурсу за контрактами довгострокового характеру на 30-40% нижча, ніж аналогічна вартість за короткостроковими контрактами. Наприклад, наразі Україна купує газ за 550 доларів. Це короткострокові домовленості. Сусідня Молдова має вартість придбаного газу на рівні 300-400 доларів. Як видно, економія точно суттєва.
Експерти також відзначають, що взагалі незрозуміло, чому уряд та відповідні особи не приділяють уваги такому аспекту. Урахування зазначеної особливості надало змогу значно скоротити вартість продажу імпортованого газу.
Але є і друге питання: питома вага такого газу в загальному обсязі газу, який реалізується для потреб промислового споживача, мала. Вона суттєво не впливає на формування ціни. Собівартість же газу, який видобувається в Україні, становить 4 грн. Виникає питання, чому наші споживачі промислового характеру сплачують таку суму. Ситуація свідчить про те, що фактично промислові підприємства вимушено отримують рахунки за газ по тій ціні, яка встановлена на імпортований ресурс. Але чому так, взагалі ніхто не розуміє. І навіть вже якщо так, то знову: споживачеві пропонують вартість газу за спекулятивною ціною, яка на декілька позицій вища, ніж вартість газу за довгостроковими контрактами.