Офіційно в Україні зареєстровано лише 350 000 людей, які не мають постійного місця роботи. Наприклад, у часи пандемії ця цифра перевищувала 500 000 людей. І можливо така статистика когось вводить в оману. Але фактично наразі більшість людей втратила роботу. За різними соціальними опитуваннями до 70-75% відсотків українців втратили постійний заробіток. Та частина людей, яка залишилася працювати, вимушено перейшла в режим економії, оскільки роботодавці також скоротили видатки на оплату праці.
Ринок праці показує, що в самому скрутному положенні опинилися люди робітничих професій. Наприклад, якщо проаналізувати ринок праці в столиці та Харкові, то фактично відсутні вакансії прибиральниць, вантажників, слюсарів, токарів тощо. Але є вакансії на директора магазину, головного бухгалтера, фінансового аналітика, керівника виробництва тощо. Тобто якщо на ринку є вакансії, то вони потребують наявності у кандидата не лише певних навичок, але освіти, досвіду, кваліфікації.
Основна причина такої ситуації в тому, що топменеджери завжди отримували непогані доходи та мали фінансову подушку. І при настанні воєнних дій вони мали змогу покинути свої домівки та виїхати за кордон, Західну Україну. Населення з мінімальними заробітними платами такої змоги не мало, оскільки рівень їх доходу не дозволяв орендувати житло, забезпечувати свої потреби за кордоном.
Якщо на ринку й виникали вільні місця, які не вимагали освіти чи кваліфікації, то вони швидко задовольнялися. Попит на них перевищував реальну пропозицію. Чого неможливо сказати про вакансії з топменеджменту.
Також існує і територіальна проблема розподілу наявних вакансій. Більшість інвесторів, підприємців вимушено перемістили свої виробничі потужності до Західної України, створивши додаткові робочі місця. А люди на сході країни залишилися без такої можливості.
І остання проблема – це рівень заробітної плати. Оскільки на ринку існує безліч безробітних з різним рівнем освіти, досвідом та кваліфікації, то роботодавець має широкі можливості для вибору. Він може встановлювати низьку оплату праці, розуміючи, що все одно він когось знайде.
В підсумку звичайні люди залишилися без житла, роботи та в умовах, коли щоденно зростають ціни на продукти. Але поки перспективи щодо розв’язання проблем з ринком праці відсутні. Лише залишаються сподівання на додаткове фінансування з Європи та швидке припинення війни.